Відшкодування витрат, які пов’язані з нанесенням моральної або фізичної шкоди, є цілком коректним терміном, що чітко визначає сам принцип відшкодування – повернення особі витрат які ця особа здійснила у силу певних обставин (вартість ліків, медичних послуг, реабілітаційних заходів). Але неможливо відшкодувати фізичні або моральні страждання. Поняття моральної та фізичної шкоди припускає можливість їх компенсації і навіть сатисфакції, але не відшкодування.

Для оцінки шкоди, заподіяної особистості, і встановлення порядку її компенсації (відшкодування), необхідно встановити різницю між моральною і фізичною шкодою. Заподіяні моральна і фізична шкоди відбиваються у різних сферах людської життєдіяльності: відповідно, ідеальної (духовної) і матеріальної (тілесної), що припускає і розходження використовуваних принципів оцінки заподіяної шкоди і її компенсації.

Принципи компенсації фізичних і моральних страждань не можуть бути однакові. Оскільки фізичні страждання викликаються фізичною шкодою, що заподіюється в матеріальній сфері, вони підлягають набагато об’єктивнішій оцінці, тобто за своїм змістом компенсація фізичних страждань може наближатися до відшкодування. Інша ситуація склалася з компенсацією моральних страждань, викликаних шкодою, заподіяною в ідеальній сфері. Вони не можуть бути оцінені з позицій настільки узагальнених, як фізичні, і для того, щоб вони могли бути компенсовані виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, необхідно ретельне і всебічне вивчення обставин заподіяння шкоди, особистості заподіювача шкоди й особи, яка зазнала страждань, тобто важливо максимально індивідуалізувати підхід до оцінки моральних страждань. Чи можливо вважати, що перелом гомілки, в результаті заподіяння каліцтва, у листоноші та у видатного футболіста викликає в них різного ступеня фізичні страждання? Визнати таке, навіть якщо у цих людей різний больовий поріг, означає визнати, що в однієї людини тіло коштує дорожче, ніж в іншої.

Навряд чи такий підхід відповідатиме ідеям демократичного суспільства і конституційним принципам. Але чи можна буде дорікнути в упередженому підході суд, який у такій ситуації вирішить, що моральні страждання людини, яка домоглася більшого успіху і визнання, можуть бути гострішими?

Існує ще одна важлива обставина, що дозволяє наполягати на необхідності відмежування моральних страждань від фізичних як самостійних видів шкоди – моральної і фізичної. Особа повинна мати право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної особі в результаті будь-якого правопорушення, від якого особа потерпіла. Дійсно, адже порушення такого нематеріального блага, як гідність особистості, неодмінно викликає порушення гарантованих Конституцією прав і свобод особи. Будь-яке правопорушення, в тому числі і те, в результаті якого не заподіяно фізичної шкоди, обов’язково супроводжується моральними стражданнями особи, щодо якої це правопорушення було вчинене. Якщо фізичної шкоди не було заподіяно, то не могли виникнути і фізичні страждання, а тому при вчиненні будь-якого правопорушення щодо певної особи можна казати про наявність “презумпції моральних страждань”.

Розгорнуте визначення поняття “моральна шкода” вдало (на мій погляд) подане в постанові Пленуму Верховного суду Російської Федерації “Деякі питання застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди” від 20 грудня 1994 р. № 10, відповідно до якої під моральною шкодою розуміються моральні чи фізичні страждання, заподіяні діями (бездіяльністю), що посягають на належні громадянинові від народження чи в силу закону немайнові блага (життя, здоров’я, гідність особистості, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця тощо), або що порушують його особисті немайнові права (право на користування своїм ім’ям, право авторства й інші немайнові права відповідно до законів про охорону прав на результати інтелектуальної діяльності), або що порушують майнові права громадянина.

Під особистими немайновими правами і благами, порушення, позбавлення чи приниження яких може спричинити заподіяння особі моральної шкоди, варто розуміти належні громадянину блага від народження чи права в силу закону, що нерозривно пов’язані з його особистістю.

До благ, що належать людині від народження, відносяться життя, здоров’я, честь, свобода, недоторканість особи, а до прав громадянина – такі права, як право на недоторканність житла або власності; право на особисту і сімейну таємницю, таємницю телефонних, телеграфних повідомлень та листування; право на користування своїм іменем; право авторства й інші особисті немайнові права, передбачені законодавством про інтелектуальну власність; право на свободу пересування і вибір місця проживання; право на одержання достовірної інформації, а також передбачені законодавством держави інші права.

Під моральною шкодою варто розуміти моральні або фізичні страждання, які зазнала особа у результаті протиправного діяння (бездіяльності), обмеження або позбавлення належних йому особистих немайнових прав і благ.

Під моральними стражданнями як емоційно-вольовими переживаннями людини варто розуміти пережиті нею почуття приниження, роздратування, пригніченості, гніву, сорому, розпачу, неповноцінності, стану психологічного дискомфорту тощо. Ці почуття можуть бути викликані, наприклад, протиправним посяганням на життя і здоров’я як самої особи, так і її близьких родичів (батьків, дружини, дитини, брата, сестри); незаконним позбавленням чи обмеженням волі або права вільного пересування; заподіянням шкоди здоров’ю, у тому числі спотворенням відкритих частин тіла людини шрамами та рубцями; розкриттям сімейної, особистої або лікарської таємниці; порушенням таємниці листування, телефонних чи телеграфних повідомлень; поширенням інформації, яка не відповідає дійсності, відомостей, що ганьблять честь та гідність громадянина; порушенням права на ім’я, порушенням його авторських і суміжних прав тощо.

Під фізичними стражданнями варто розуміти фізичний біль, який зазнала особа у зв’язку із вчиненим проти неї насильством або заподіянням шкоди здоров’ю.

Таким чином, до випадків заподіяння моральної шкоди можна віднести моральні переживання в зв’язку з:

- втратою рідних або спричиненням шкоди їх здоров’ю;
- неможливістю продовжувати активне громадське життя;
- порушенням звичайних життєвих зв’язків;
- втратою роботи;
- порушенням прав споживача;
- розкриттям сімейної, особистої, лікарської таємниці;
поширенням відомостей, які не відповідають дійсності або що ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію громадянина;
- тимчасовим обмеженням або позбавленням будь-яких прав (свобод);
- фізичним болем, що пов’язаний з заподіяним каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або в зв’язку з захворюванням, яке виникло в результаті моральних страждань, тощо.

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРО КОМПЕНСАЦІЮ НЕМАЙНОВОЇ ШКОДИ

Розглянувши деякі теоретичні аспекти компенсації моральної шкоди, варто перейти до практичних рекомендацій.

Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р. (далі – ЦПК), в позовній заяві, в тому числі про компенсацію моральної (немайнової) шкоди, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.

В більшості позовів про компенсацію моральної (немайнової) шкоди, які надходять до судів, позивачі обмежуються фразою: “Мені завдано моральної шкоди”. Однак відсутність доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана неправомірними діями відповідача (відповідачів), призводить до постановлення судом ухвали про залишення заяви без руху, а в разі невиправлення позивачем недоліків у встановлений строк – постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви позивачу.

Таким чином, найскладнішим моментом при оформленні позовної заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди є збір доказів, які доводять факт спричинення моральної шкоди та розмір такої шкоди.

Формування позивачем доказової бази при поданні заяви про відшкодування матеріальної шкоди не є складним, оскільки шкода завдається або певним матеріальним об’єктам, які можуть бути оглянуті, оцінені тощо, або ж зазначається обсяг витрат позивача, які можуть бути підтверджені документально. У випадку подання позовів про компенсацію моральної (немайнової) шкоди у позивачів виникають складнощі щодо формування доказової бази. Дійсно, яким чином довести суду, яких саме емоційно-вольових переживань зазнав позивач і яким чином такі переживання підтверджуються?

Доведення факту нанесення моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв’язку є дуже специфічним, тому позивачу непросто сформувати необхідну доказову базу для підтвердження наявності моральної шкоди та підтвердження причинно-наслідкового зв’язку між діями (бездіяльністю) відповідача та негативними наслідками для позивача у вигляді моральної шкоди.

Відповідно до ст. 27 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- поясненнями сторін і третіх осіб;
- показаннями свідків;
- письмовими доказами;
- речовими доказами;
- висновками експертів.

Пояснення сторін і третіх осіб надаються сторонами в цивільному процесі й фіксуються у протоколі судового засідання, а в деяких випадках – і з застосуванням технічних засобів (у таблиці, що подається нижче, цей вид доказу не розглядатиметься).

Показання свідків – відповідно до ст. 41 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи. У справах про компенсацію моральної шкоди цей вид доказів є найбільш поширеним. Адже зміну психологічного стану позивача в зв’язку з негативними емоційно-вольовими переживаннями можуть помітити тільки особи, які мають можливість порівняти стан позивача до події, яка спричинила переживання, та після такої події. Зважаючи на те, що явка у судовий процес є для громадян неабияким психологічним випробовуванням, позивач пропонує до виклику тих осіб, які вже надали йому теоретичну згоду на виклик їх у якості свідків. Однак дійсно корисними для з’ясування обсягів спричиненої моральної шкоди є показання “незалежних” свідків – осіб, які спостерігали за позивачем “зі сторони” (наприклад, колеги по роботі, з якими позивач не підтримує тісних дружніх стосунків) або осіб, які ставляться до позивача “вимушено терпляче”, як правило, це особи, які підтримують стосунки з позивачем в силу незалежних від них обставин (наприклад, родичі одного з подружжя). На жаль, суди в більшості випадків не вживають належних заходів для залучення таких свідків.

Письмові докази – це всякого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Вони є найбільш “улюбленими” доказами судів. Але хто може надати позивачу довідку про те, що він відчув емоційно–вольове переживання у формі страху або у формі відчуття соціальної неповноцінності на 100 грн.? Письмові докази у справах про компенсацію моральної шкоди, як правило, підтверджують наявність негативних наслідків які виникли у зв’язку з перенесеними емоційно–вольовими переживаннями. Це може бути витяг з історії хвороби, лікарняний листок, письмовий висновок ЛТЕК тощо.

Речові докази – предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи. Речові докази у справах про компенсацію моральної шкоди не є дуже поширеним видом доказів. Як речовий доказ може бути подано, наприклад, друкований засіб масової інформації, у якому надруковані відомості, що не відповідають дійсності; аудіо- або відеокасети, які містять відповідний аудіо- або відеопродукт з неправдивою інформацією. Найбільш поширене подання таких речових доказів, як фотографії (негативи); як правило, речові докази фігурують у справах, за якими відповідачами є засоби масової інформації.[b]

Висновки експертів – для встановлення наявності емоційних страждань можливе використання досвіду, накопиченого у психології, зокрема застосовування розроблених і впроваджених в практику комплексних методів психологічного консультування у формі психодіагностики (у тому числі і комп’ютерної) і надання різнобічної психологічної допомоги.

Звертання до психологічних методик – це не тільки доцільно, але й розумно. Насправді тільки експерт-психолог може встановити наявність або відсутність ознак заподіяння особі моральної шкоди. Однак не завжди позивач має змогу звернутися до відповідних фахівців. Це пов’язано, передусім, з неадекватним ставленням українського суспільства до фахівців-психологів. Основна маса населення, нажаль, і досі не розрізняє психологію та психіатрію. Тим більше, що в більшості випадків психологічна служба розташована на територіях психо-неврологічних диспансерів. Для пересічного громадянина поняття „психоаналітик”, „психіатр”, „психолог” є майже тотожними. Відомості про те, що певна особа (позивач) звернулась до психолога для обстеження, а тим більше для проведення експертизи, будуть сприйняті більшістю оточення як свідчення про психіатричні проблеми цієї особи. Таким чином, особа, яка вже зазнала негативних емоційно-вольових переживань, знову піддається негативним переживанням. До того ж, у державних медичних установах (презюмується безкоштовне надання медичної допомоги) важко знайти дійсно кваліфікованого фахівця в сфері психології в зв’язку з недостатнім матеріальним забезпеченням фахівців, а також відсутністю достатньої технічної бази. Послуги ж кваліфікованих фахівців-психологів у приватних медичних практиках коштують недешево, що унеможливлює звернення до них пересічного громадянина.

Досить поширеним доказом у справах про компенсацію моральної шкоди є висновки експертів-медиків (крім психологів) щодо стану здоров’я позивача і обумовленості негативних емоційно-вольових переживань погіршенням стану здоров’я.

У таблиці подано приблизний перелік доказів, якими можна підтвердити наявність моральної шкоди (факти, наявність подій, ставлення осіб, тобто все те, що спричинює негативні емоційно-вольові переживання позивача). При доведенні до відома суду доказів у кожному випадку треба надавати пояснення щодо причинно-наслідкового зв’язку з фактом заподіяння моральної шкоди (наприклад: Протягом трьох тижнів (до 20 травня) особа (позивач) неодноразово зверталася до продавця неякісного товару. Особі неправомірно відмовляли в задоволенні вимоги заміни недоброякісного товару. 21 травня до особи було викликано бригаду швидкої допомоги. Лікар швидкої допомоги виявив у особи гіпертонічний криз. В результаті опитування особи та її рідних лікар зробив запис, що погіршення стану здоров’я (підвищення артеріального тиску) особи почалося після візиту 20 травня до продавця неякісного товару, а 21 травня виник гіпертонічний криз).

Кожна конкретна справа вимагає об’єктивної оцінки судом всіх обставин, оскільки судовий контроль являє собою одну з істотних гарантій захисту конституційних прав громадян, тим більше у випадках, коли фактичні обставини справи свідчать про наявність цивільно-правового спору. Мета позивача (його представника) – надати суду матеріал для такої оцінки, тобто доказову базу. Наявність достатньої доказової бази виступатиме запорукою визначення судом справедливого розміру компенсації моральної шкоди.

Варто додати, що з 1 січня 2004 р. набирає чинності Цивільний кодекс України. Дві глави нового Кодексу присвячені особистим немайновим правам фізичної особи. З моменту набрання чинності новим Кодексом, на мою думку, підготовка позивачем доказової бази за позовами про компенсацію моральної шкоди дещо полегшиться, оскільки в Кодексі викладено чіткий перелік немайнових прав, порушення яких може спричинити в тому числі й моральну шкоду.

Ситуация такая.
Вчера, при возвращении домой, мой муж остановился на светофоре, сзади в него въехали машина, за рулем водитель в состоянии алкогольного опьянения, а так же в машине еще 2 пасажира (очень пьяные). к приезду ГАИ, пассажиры и водитель девятки - скрылись, оставив авто прямо на месте ДТП.
Пока ждали ГАИ муж оставил им свой номер телефона.

Вопрос такой:
авто зарегестрированно на женщину из Николаевской области, похоже что и ребята не местные (место ДТП - Киев), кковы наши шансы получить компенсацию ремонта автомобиля, если данных о водителе (ФИО прописка) у нас нет.
на кого составлять исковое заявление, на владелицу авто или на того, кто им управлял?

Право частной собственности
Закон Украины о собственности
Раздел 3 - Право частной собственности
Статья 11. Субъекты права частной собственности

1. Субъектами права частной собственности в Украине являются граждане Украины, граждане других советских республик, иностранные граждане и лица без гражданства.
2. Граждане других советских республик, иностранные граждане и лица без гражданства пользуются правами и несут обязанности в отношении принадлежащего им на территории Украины имуществ наравне с гражданами Украины, если иное не предусмотрено законодательными актами Украины.
3. Иностранным гражданам и лицам без гражданства земельные участки в собственность не передаются. ( Статья 11 дополнена пунктом 3 в соответствии с Законом N 3180-12 от 05.05.93 )

Статья 12. Основания возникновения права частной собственности

1. Труд граждан является основой создания и приумножения их собственности.
2. Гражданин приобретает право собственности на доходы от участия в общественном производстве, индивидуального труда, предпринимательской деятельности, вложения средств в кредитные учреждения, акционерные общества, а также на имущество, полученное в результате наследования или совершения иных сделок, не запрещенных законом.

Статья 13. Объекты права частной собственности

1. Объектами права частной собственности являются жилые дома, квартиры, предметы личного пользования, дачи, садовые дома предметы домашнего хозяйства, продуктивный и рабочий скот, земельные участки, насаждения на земельном участке, средства производства, произведенная продукция, транспортные средства, денежные средства, акции, другие ценные бумаги, а также иное имущество потребительского и производственного назначения. ( Пункт 1 статьи 13 с изменениями, внесенными в соответствии с Законом N 3180-12 от 05.05.93 )

2. Объектами права собственности граждан являются произведения науки, литературы и искусства, открытия, изобретения, полезные модели, промышленные образцы, рационализаторские предложения, знаки для товаров и услуг и другие результаты интеллектуального труда. ( Пункт 2 статьи 13 в редакции Закона N 75/95-ВР от 28.02.95)
3. Состав, количество и стоимость имущества, которое может быть в собственности граждан, не ограничивается, кроме случаев, предусмотренных законом.
4. Законодательными актами Украины могут быть установлены специальный порядок приобретения права собственности гражданами на отдельные виды имущества, а также виды имущества, которое не может находиться в собственности граждан.

Статья 14. Право частной собственности граждан на землю

Граждане Украины имеют право на получение в собственность земельных участков для:

* ведения крестьянского (фермерского) хозяйства;
* ведения личного подсобного хозяйства;
* строительства и обслуживания жилого дома и хозяйственных
* зданий (приусадебный участок);
* садоводства;
* дачного и гаражного строительства.

Граждане приобретают право собственности на земельные участки в случае:

* получения их в наследство;
* получения частицы земли в общем имуществе супругов;
* покупки-продажи, дарения и обмена. ( Статья 14 в редакции Закона N 3180-12 от 05.05.93

Статья 15. Получение гражданином в собственность квартиры и иного имущества

Член жилищного, жилищно-строительного, дачного, гаражного либо другого кооператива или товарищества, который полностью внес свой паевой взнос за квартиру, дачу, гараж, иное строение или помещение, предоставленные ему в пользование, приобретает право собственности на это имущество.

Наниматель жилого помещения в доме государственного либо общественного жилищного фонда и члены его семьи вправе приобрести е собственность соответствующую квартиру или дом путем их выкупа или по иным основаниям, предусмотренным законодательством Украины.

Гражданин, ставший собственником этого имущества, вправе распоряжаться им по своему усмотрению: продавать, обменивать, сдавать в аренду, совершать иные сделки, не запрещенные законом.
Статья 16. Право собственности супругов

Имущество, нажитое супругами за время брака, принадлежит им на праве общей совместной собственности. Осуществление ими этого права регулируется настоящим Законом и Кодексом о браке и семье Украины.

Статья 17. Право общей собственности граждан

1. Имущество, приобретенное в результате совместного труда членов семьи, является их общей совместной собственностью, если иное не установлено письменным соглашением между ними.
2. Имущество, приобретенное в результате совместного труда граждан, объединившихся для совместной деятельности, является их общей долевой собственностью, если иное не установлено письменным соглашением между ними. Размер доли каждого определяется степенью его трудового участия.

Статья 18. Собственность лиц, ведущих крестьянское (фермерское) хозяйство

В собственности лиц, ведущих крестьянское (фермерское) хозяйство, может быть имущество, указанное в статье 1З настоящего Закона.

Имущество этих лиц принадлежит им на праве общей совместной собственности, если иное не предусмотрено письменным соглашением между ними.
Статья 19. Осуществление права частной собственности

1. Граждане вправе использовать принадлежащее им имущество для ведения хозяйственной и иной не запрещенной законом деятельности.
2. Граждане вправе передавать принадлежащее им имущество во временное пользование другим гражданам, юридическим лицам и государству.
3. Граждане вправе отчуждать принадлежащее им имущество. Условия и порядок отчуждения национальных, культурных и исторических ценностей устанавливаются специальным законодательством Украины.
4. Право частной собственности может быть передано по наследству гражданам, юридическим лицам, государству.